На золотому ґанку сиділи...

Чиї 236 зображень розташовані на фасаді ратуші (stadhuis) фламандського міста Левен? Ратуші, збудованої між 1439 та 1469 роками у стилі Брабантської пізньої або Високої готики. Ратуші, що її благородні родини Левена планували зробити кращою за ратушу Брюсселя, будівництво якої почалося у 1402 році. Звичайно, це «вкусовщина», але, на мій погляд, вони вдало реалізували свій задум.

Так чиї ж зображення розташовані на фасаді Левенської ратуші, яку називають Залом слави? Очікувано, це статуї святих, патронів місцевих гільдій, бургомістрів, представників заможних родин, імператорів, королів, герцогів та лицарів. Несподівано, що перший ряд, розташований найближче до глядачів та перехожих, віддали митцям та вченим, серед яких драматург Joannes Baptista Gramaye, лінгвіст Nicolaas Clenardus, картограф Gerard Mercator, композитор Matthias vanden Gheyn, поет Nicolaus Grudius, математики та фізики Adrianus Romanus та Cornelis Gemma, архітектори Sulpitius van Vorst, Joos Metsys та Mattheus de Layens, друкарі та видавці Dirk Martens, Lodewijk Elzevier та Johan van Westfalen, скульптори Otto van de Putte та Willem Ard, художники Theodoor van Loon, Gortzius Geldrop, Quinten Metsys, Hubert Stuerbout, Petrus Josephus Verhaghen та Dirk Bouts.

Портрет останнього також знаходиться у головній готичній залі ратуші, де й досі проводять урочисті засідання міської влади. Йому присвячено фестиваль, який проходить у Левені з 22 вересня 2023 по 14 січня 2024 року. Саме 555 років тому Dirk Bouts посів посаду головного художника Левена. І саме Dirk Bouts та інші левенські митці та науковці створили славу міста. Але, будемо раціональні, для розвитку мистецтва потрібні гроші та високий ментальний рівень тих, хто ці гроші акумулює. У Левені вони були. І гроші, і донатори.

Що за місто Левен? Вперше воно згадується у IX столітті. З XI століття протягом трьохсот років завдяки вдалому геополітичному розташуванню воно впевнено тримало статус одного з торгових та промислових центрів Європи. В ньому відкривалися цехи з виробництва тканини з лену – «левін», до того ж воно стало резиденцією герцогів Левена, які пізніше отримали титул герцогів Брабанта. У 1425 році один із герцогів відкрив університет, який трансформував Левен у європейське студентське місто. Саме там навчалася інтелектуальна еліта країни – поети, священники, політики, інженери, астрономи, фізики, серед яких, наприклад, Auguste Marie François Beernaert (1829–1912), прем’єр-міністр Бельгії та лауреат Нобелевської премії миру. Втім, університет поставляв кадри не тільки для Бельгії. В ньому у різні роки навчалися Emile Joseph Dillon, ірландський лінгвіст, Weng Wenhao, китайський геолог, засновник важкої промисловості Кітаю, та Otto von Habsburg, австрійський політик та останній претендент на австро-угорський трон.

Постійних мешканців у Левені трішки більше ніж 100 тисяч. Але тільки у Католицькому університеті Левена на 2018 рік навчалося 58 тисяч студентів. На вулицях міста найчастіше чутно не французьку, не фламандську, а англійську мову. До речі, у країні співіснують не дві, як гадає більшість, а три офіційні мови – французька, фламандська та німецька. Коли Бельгію наводять як вдалий приклад співіснування декількох мов на території однієї держави, варто мати на увазі, що ця мовна стабільність потребує багато зусиль, і вона у минулому була декілька разів порушена.

Найсвіжіший мовний конфлікт трапився саме у Левені, саме у Католицькому університеті. Довгий час мовою викладання у ньому була латина, до якої у XIX столітті додали французьку, що вважалася мовою вищого класу. І тільки у 1930 році офіційними мовами університету були названі французька та фламандська. У 1962-му в університеті сформувалися майже автономні франкомовні та фламандськомовні частини. Ключове слово «майже». Фламандські студенти звинуватили університет у формальному підході до розділення університету та у лобіюванні інтересів франкомовних слухачів. У 1967 році почались студентські протести, які тривали понад рік.

Яке ж рішення було прийнято, щоб не просто припинити мовні бійки, а не допустити їх у майбутньому? Всі франкомовні студенти та викладачі переїхали у 1972 році до нового міста Левен-ля-Нев (Louvain-la-Neuve), тобто до Нового Левену, будівництво якого почалось у 1969-му. Ще раз – місто було засновано виключно для університету, студентів, викладачів та персоналу. Так кардинально розв’язали мовне питання, яке виявляється найболючішим серед усіх проблем, які постають перед білінгвальними країнами.

Відвідати Новий Левен – це цікавий досвід. Ви опиняєтесь в абсолютно штучному стерилізованому світі, де панує суворе планування та домінують прямі лінії. Окрім збільшення урбаністичного досвіду, Новий Левен заслуговує на візит завдяки музею Hergé, культового бельгійського автора коміксів. Його колекція малюнків зберігається у футуристичній будівлі, спроєктованій французьким архітектором, лауреатом Прітцкерівської премії Christian de Portzamparc. Я оминаю лінійних оповідей. Не навмисно, така я є. І, навіть якщо я намітила структуру статті, я завжди відходжу від основного шляху на бічну стежку, якщо вона мене вабить. Зараз я зваблена ідеєю сказати пару важливих слів про головну архітектурну премію світу. Прітцкерівська премія, аналог кінематографічного Оскара, яка вручається за досягнення в архітектурі, була заснована Jay Arthur Pritzker, власником готельної мережі Hyatt, батько якого приїхав до Америки з України, з Києва.

Повертаємося до Левена? Університет сформував поживний теруар міста. А удобрювали ґрунт те, що зазвичай сприяє розвитку мистецтва та науки, – фінанси. Вони у Левенi були завжди. Деякі з причин їхнього накопичення у Левені я вже назвала. Ще одна полягає в тому, що з XIV століття Левен став пивною столицею регіону і тримає цей титул до наших часів. До речі, зараз у Левені розташований головний офіс Anheuser-Busch InBev, найбільшого міжнародного виробника пива, до складу якого входять Beck's, Budweiser, Leffe та Stella Artois.

Завдяки зусиллям заможних жителів, у 1823 році на другому поверсі ратуші з’явився невеличкий музей. Спочатку він фокусувався на історичній темі. Майже через 100 років мер міста Leopold Vander Kelen віддав свій маєток у центрі під музей, який з часом отримав назву M Leuven. Там він знаходиться і зараз, але змінений за дизайном фламандського архітектора Stеphane Beel. Це не єдина його робота з історичною та культурною спадщиною. Окрім M Leuven, він зробив апгрейд будівлі музею Африки у передмісті Брюсселя. Stеphane Beel залишає історичні будівлі майже недоторканними, змінюючи простір навколо. Змінюючи та збільшуючи корисний простір музею. Цього року M Leuven став основним майданчиком фестивалю, який присвячено Dirk Bouts (бл. 1415–1475).

Хто такий Dirk Bouts? Він народився у Гарлемі, у сучасних Нідерландах, переїхав до Левена, оженився на його мешканці із заможної родини. У 1468 році був призначений головним художником міста.

Що таке Dirk Bouts? Його називають одним із найвідоміших фламандських примітивів – через гіперболізований монументалізм у зображенні людей та яскраві, відкриті кольори. Він був одним із перших фламандських майстрів, які використали головну точку сходження для побудови лінійної перспективи. У 1462 році він пише «Портрет чоловіка», який зараз знаходиться у Національній галереї Лондона. Ця робота вважається першою в історії мистецтва, де зображено вікно, яке відкриває вид на пейзаж. У своїй монографії історик мистецтва Maurits Smeyers назвав його «художником тиші». Bouts наче фотографує мить, причому слово «фотографує» з’явилося не випадково. Його роботи відрізняються скрупульозним зображенням сучасних йому інтер’єрів, пейзажів та одягу.

Bouts був новатором, новатором не тільки у формальному сенсі, але й у контекстному. Його інтерпретації біблійних сюжетів також виходять за рамки канонів. У 1464 році він починає писати триптих «Тайна вечеря». Художники тієї епохи, звертаючись до такого сюжету, зазвичай концентрували увагу глядача на зраді Юди. У Bouts ми бачимо практично побутову сценку, позбавлену будь-якої героїчної патетики. Її звичайність підкреслюється досконало прописаним інтер’єром, характерним для міських буржуа того часу. Композиція картини абсолютно симетрична. Фігура Ісуса розташована по центру зі звичайним жестом правої руки, пальці якої складені у літери «I» та «X», що означає благословення іменем Господнім. За його спиною – величезне вогнище, закрите дерев’яним екраном. Він та фігура Христа створюють вісь симетрії навколо якої будується вся композиційна історія. І знову-таки, слово «історія» виникло не випадково – я вважаю Bouts одним з найпотужніших сторітеллерів у візуальному мистецтві.

Організатори фестивалю на його честь узяли цю здібність художника до уваги й розвернули на вулицях та в будинках Левена оповідь про нього та про його вплив на сучасне мистецтво. У музеї M Leuven – експозиція «Dieric Bouts. Beeldenmaker», університетську бібліотеку віддали під виставку «(Un)chained Knowledge», а ратушу – під виставку «Bouts and beyond». На домі Eygen Heerd, де колись була студія Bouts з’явився мурал художника Evert Debusschere. У церкві Святого Петра, де знаходиться «Тайна вечеря», тимчасово перевезенна до M Leuven, розташувалась інсталяція «The Off Hours. A Continuation of “The Migration Of The Wings”» американської художниці Jill Magid. У фестивалі також беруть участь музиканти, які начебто змушують картини Bouts говорити.

I хто тепер буде стверджувати, що він «художник тиші»?