Це буде багатошарова оповідь. Кожний, хто хоч раз прилітав до Брюсселя, чув про міжнародний аеропорт Цавентем. Мандрівник або прибуває до нього, або обирає між ним та аеропортом Шарлеруа в однойменному місті. Неподалік від аеропорту та зовсім поруч із Брюсселем розташована колишня паперова фабрика площею приблизно 6000 квадратних метрів. Бельгійці відомі вмінням використовувати непотрібні промислові простори. У 2018 році на території «заброшки» відкрили творчі майстерні Zaventem Ateliers. Лайонел Жадо, їхній засновник, запросив приєднатися до нього понад 200 дизайнерів та художників, у широкому сенсі, які входили до складу понад 25 окремих майстерень.
Суанський ліс знаходиться на півдні Брюсселя. Окрім того, що це живописне місце з озерами, він важливий для розуміння адміністративного поділу країни. Частина лісу належить Фландрії, це нідерландськомовна одиниця Бельгії, частина – франкомовної Валлонії, інша – Брюсселю, який вважається окремим федеральним регіоном. 25 червня 1970 року у центрі Суанського лісу поблизу озера була відкрита 12-поверхова споруда з двоповерховим бетонним фундаментом у стилі функціоналізм. Її спроєктували два архітектори – бельгієць Рене Стапельс і француз П’єр Дюфау. Окрім незвичного вигляду хреста, у формі якого вона була збудована, споруда цікава бронзовим склом на вікнах та спеціальним покриттям із кортеневої сталі, стійкої до атмосферних опадів, характерних для Бельгії.
У будівлі знаходилася штаб-квартира страхової компанії Royale Belge, яка і була замовником проєкту. Після зміни власників, вже у XXI столітті, її купили США з наміром розмістити там своє посольство, але виявилося, що конструкція будівлі не витримає ваги куленепробивного скла. Уряд Брюсселя долучив будівлю до охоронного списку архітектурних об’єктів, щоб уникнути змін у конструкції в майбутньому. Після цього американці відмовились від будівлі. У 2018 в Royale Belge змінилися власники, які запросили лондонську компанію Caruso St John Architects, архітекторів з антверпенського бюро Bovenbouw Architectuur та брюссельською бюро DDS+ перетворити 390 тисяч квадратних метрів на щось інше, наприклад, готель. Строго кажучи, це багатофункціональний комплекс зі 180 номерами для гостей, конференц-залами, спортивним центром, трьома ресторанами, фудмаркетом, барами та коворкінгом. Для розробки інтер’єрів був оголошений тендер. Його виграв брюссельський дизайнер Лайонел Жадо. До співпраці він долучив митців із Zaventem Ateliers. Разом вони перетворили простори готелю Miх – це нова назва колишньої Royale Belge – на музей колекційного дизайну, дотримуючись усіх сучасних вимог щодо функціональності, необхідної для хореки (від англ. hotel, restaurant, cafe).
7 березня у Mix пройшла презентація нової книги Лайонела Жадо, присвяченої першому ювілею Zaventem Ateliers – п’ятиріччю. Від 7 до 10 березня у Брюсселі проходив 7-й ярмарок сучасного колекційного дизайну Collectible.
Цього року він повернувся до будівлі, з якої починалася його історія, – будівлі Vanderborght, названої так на честь компанії, яка була заснована у 1920 році і спеціалізувалася на продажі вишуканих предметів інтер’єру. У 1935 році Vanderborght замовили архітекторам Леону Еммануелю Говертсу та Алексісу Вану Веренбергу спроєктувати для них торговельний комплекс у самому центрі Брюсселя. Архітектори обрали абсолютно новаторський для тих часів стиль модернізм. Саме із цієї будівлі почалася (сподіваюся, що і продовжиться) історія Collectible. Чому сподіваюся? Вони ідеально підходять один одному. Великі вікна, спеціально спроєктовані архітекторами, щоб як найвигідніше підкреслювати дизайн меблів та декор, які пропонували покупцям у Vanderborght, працюють і зараз на експозицію колекційного дизайну.
Я обрала п’ять стендів з усіх, що показали своє бачення колекційного дизайну XXI століття. Розповідь почалася з Zaventem Ateliers, тож логічно з них і почати мій умовний рейтинг. Майстерні виступили у програмі Bespoke. Це слово дизайнери позичили у британських кравців, які виготовляли переважно чоловічий одяг і переважно під окремі замовлення.
Але я зосереджуся не стільки на їхньому стенді, скільки на стенді бельгійської галереї Augusta. Вони увійшли у програму New Garde. Я перекладу її назву як «Нова сторожа». До неї долучили митців, зосереджених на екодизайні. Серед дизайнерів, які взяли участь в експозиції Augusta Gallery, – Роксана Лахіджі, яка працює в майстернях Zaventem і чиї світильники прикрашають інтер’єри готелю Mix. Вона проєктує не тільки світильники, але й меблі. Цікава не сама типологія предметів, а матеріал – це Marbled Salts, авторська розробка Роксани, мінеральний композит, якій на 90 % складається з морської солі. Окрім її робіт Augusta Gallery представили La Gadoue – дует дизайнерок з текстилю Елоїзи Маес та Одрі Вертле, їхні гігантські фіранки також залучені до просторів Mix; Луїзу Рішар, яка теж розробляє тканини, що виготовляються з пошкодженого одягу ти природної вовни; художника по металу Дідьє Анрі; дизайнерку та скульпторку Аріану ван Дівує, засновницю студії Avandi та Augusta Gallery.
Стенд нідерландської галереї Mia Karlova я назву реальною виставкою, яка виходить за межі стандартних стендів ярмарок дизайну. Це гарно зрежисоване шоу, у якому взяли участь абсолютно живі, навіть здається, що дихали, істотні об’єкти дизайну. Серед них світлові балансуючи скульптури «Маяк світла» дизайнера Джессі Віссера. Вони створенні з природних необроблених каменів, до яких прив’язані матові світлові сфери.
А також психоделічна повномасштабна керамічна скульптура українських майстрів Андрія та Олесі Возницьких. Психоделічна – не означає депресивна. Психоделічна – це та, що змінює сприйняття. І роботи Возницьких таки змінюють. По-перше, сприйняття самої кераміки як чогось додаткового, того, що не може існувати окремо від функції. По-друге, сприйняття кераміки як стабільного витвору – роботи Возницьких, здається, рухаються та змінюються на очах.
Перейдемо від України до... України. Я вітаю українську дизайнерку та архітекторку Вікторію Якушу з 10-річчям її бренду Faina, з тим що найвідоміша дизайн-платформа Dezeen включила її у список найвпливовіших жінок світу дизайну, та з тим, що вже вдруге вона бере участь у Collectible. Вікторія популяризує український дизайн, для якого вона прописала такі скріпти – вітальний, наївний та дикий. І він саме такий і був на стенді її галереї. Вікторія відома тим, що просуває український дизайн. Цього разу вона просунула й українських дизайнерів. З 2024 року на Collectible та в її галереї в Антверпені представлені не тільки роботи її студії, але й інших українських митців – Анни та Сергія Баєрздорфів, Юлії та Євгена Мельниченків, Тетяни Красутської, Олександра Босенка, Андрія Міхайляка.
З 55-річним ювілеєм та з прем’єрою на Collectible я вітаю антверпенську компанію Ashtari Carpets. Про неї я писала для видання InKyiv. Компанія починала з продажу автентичних килимів і продовжила потужними колабораціями із сучасними художниками, графічними та фешндизайнерами. Цього року для ярмарку сучасного колекційного дизайну вони підготували колаборацію із Себастієном Капоруссо. Він представив меблі свого дизайну та розробив патерни для килимів Path («Доріжка») та Green («Зелений»). Ще одне моє вітання – для графічної дизайнерки Венді Ганс. Вона вже десять років як приєдналась до Ashtari Carpets і керує компанією разом із Резою Аштарі, сином засновника. Венді також розробляє власний дизайн килимів та адаптує орнаменти, які пропонують запрошені до співпраці зірки.
Експозиція Good Luck! New Experiments («Хай щастить! Нові експерименти») брюссельської галереї Spazio Nobile об’єднала групу митців, серед яких Одрі Гімар із Франції, Лю Чіен-Куанг із Тайваню, Ісаак Монте з Бельгії, Діді НГ Вінг Інь з Гонконгу та загадковий дует Foyer Brise двох анонімних авторів із Нідерландів. Вони представили світлові скульптури з порцеляни – частково пошкодженні, частково розбиті, недовершені, і від того, ще більш досконалі. Кожна їхня скульптура – це мистецька подорож у часі із зупинками на китайській порцеляні, кераміці Хелли Йонгеріус, роботах Мартіна Маржели та Дріса ван Нотена.
Часи хоч і талановитих, але одинаків, безповоротно пройшли. 2024 рік – це рік об’єднання, рік, коли настав час створювати потужні, можливо, міждисциплінарні союзи однорідних за професійним рівнем митців. Завмерли в очікуванні нових колаборацій?
Фото: Ірина Белан
コメント