У галереї «Білий Світ» (White World) відкрилася виставка «11 друзів Яновича». Назва, звісно, відсилає до відомого фільму «Ocean's Eleven», що прославляє друзів, а точніше команду хитромудрого Оушена, готову на будь-які витівки.
Олександр Янович, до дня народження якого відкрився цей проєкт, галерист і художник, у бурхливому минулому моряк, капітан третього рангу, і це красива, хоч і непередбачувана паралель з Оушеном – Океаном. Він разом із куратором Олексієм Малих придумали й реалізували виставку художників-друзів і особисто іменинника як людини, й галереї в цілому: їхні роботи у колекції, вони часто роблять тут виставки персональні та колективні.
Ми побачили твори самого Олексія Малих, Олени Придувалової, Владислава Шерешевського, Олександри, Влада і Дмитра Кришовських, Ахри Аджинджала, Олександра Ляпіна, Романа Романишина, Олега Денисенка та Петра Сметани. Для постійних відвідувачів галереї тут все зрозуміло, для інших скажемо – кожен художник як перлина, з великим досвідом, зі впізнаваним стилем. Але це, власне, не рецензія на виставку, а роздуми про те, що поза нею.
Поза виставкою, її причина, її рушійна сила – те, що було найголовнішим у всі епохи, в Афінах Перикла, ренесансній Флоренції, Києві 1920-х років: зв’язки всередині творчої спільноти, особистості, які формують культурний ландшафт, вміють притягувати до себе, скеровувати, заохочувати…
Мабуть, ці маленькі центри тяжіння на культурній мапі міста чи країни – найважливіше в історії епохи, її окраса. І нам, оглядаючись назад, дуже цікаво знати, хто був лідером того чи іншого мистецького угрупування, у якому домі відбувалися літературні вечори, хто на кого впливав, чому людина раптом вирішила збирати колекцію творів (і колекція та залишилася у спадок нащадкам, і стала музеєм), нарешті, як посварилися N. з M., а потім помирилися й щось разом створили. Це жива тканина історії.
«Білий Світ» – один із магнітів мистецької спільноти сьогодні. Можливо, колись наш час з його страшною бідою й розквітом мистецтва, наш прекрасний Київ, виставки та концерти, щоденні зустрічі будуть описані у книжках. Можливо, колись з’явиться книга про пленери, які влаштовував Янович і які художники згадують зі сміхом і захватом. Чого варта фантасмагорична історія про довгий похід, що завершився відвідуванням вже у темряві козацького цвинтаря, блуканням між могилками, коли спочатку було моторошно, а потім дуже кумедно…
І, між іншим, друзів Яновича вже не 11, а 11+. У галерейному передпокої прямо під час відкриття виставки почали з’являтися подарунки від художників і відразу стали частиною експозиції.
Фото: Сергій Мазураш
留言